Я зауважив, що мені треба було всього місяць для того, щоб переключитися назад до ритму життя Ванкувера та роботи. Зрозуміло, що вже не пасує писати про Австралію у реальному часі. Тому залишаються лише спогади, які я постараюся описати та виставити кілька фото. Почну з моря. Залишивши Мельбурн, я з друзями (у кількості 7 людей) полетіли у місто-"побратим" Ванкувера - Брісбон (Brisbane). Побратим тому, що як Ванкувер у Канаді, так Брісбон у Австралії - це, так звані, столиці розповсюдження наркотиків у регіонах. Тому ніц мене тут не здивувало - таке саме миле та чисте місто з дуже подібною структурою. Хто ще не зрозумів, пишу прямо - наша ціль була зовсім інша :): відпочинок на одних з найкращих пляжах світу - Australian Sunshine Coast. Ми зупинилися у двохповерховому penthouse в готелі Sundancer, що має доступ до 16 км смуги пляжу приблизно за 250 метрів. Зняти такий пентхауз на 7 людей коштувало 200 доларів на день. А далі фото з коментарями.
П.С. Зверніть увагу на останню фотку - це фото зроблене 2 хвилини після того, як мене витягнули рятувальники з води. Завжди думав, що топляться або підвипивші, або круті плавці, які круті... Ніколи не думав, що це трапиться зі мною. Плескаючись на хвилях так метрів з 50 від берега, я стояв на ногах, підстрибуючи з хвильки на хвильку. Мої друзі були майже поруч. І тут все сталося миттєво. Так за 20-30 секунд одна хвиля мене потягнула у море. Я не розгубився і просто почав гребти до берега, але з кожним рухом я, навпаки, віддалявся. Так за хвилину мої друзі були вже за метрів 100 і тут мені стало СТРАШНО, що за хвилину-другу сил вже не буде і ніхто мене не почує. Не знаю скільки виділилося адреналіну у моєму організмі, але так почав гребти до берегу з криком HEEEEEEEEEEEELP, що весь берег мене почув! Цілий день потім горло боліло. Рятувальник, пробіжавши 100 метрів по березі і ще 100 метрів по воді, доплив до мене якраз у момент, що я вирвався з хвилі і став на ноги, але сил просто навіть виходити не стало. Мене вивели на берег і казали що все добре, що добре закінчується. Більше я у воду у цей день не ходив. Перший раз мав відчуття природнього страху... це зовсім не те, що псевдострах у аквапарку чи на американських горках. Далі буде...
П.С. Зверніть увагу на останню фотку - це фото зроблене 2 хвилини після того, як мене витягнули рятувальники з води. Завжди думав, що топляться або підвипивші, або круті плавці, які круті... Ніколи не думав, що це трапиться зі мною. Плескаючись на хвилях так метрів з 50 від берега, я стояв на ногах, підстрибуючи з хвильки на хвильку. Мої друзі були майже поруч. І тут все сталося миттєво. Так за 20-30 секунд одна хвиля мене потягнула у море. Я не розгубився і просто почав гребти до берега, але з кожним рухом я, навпаки, віддалявся. Так за хвилину мої друзі були вже за метрів 100 і тут мені стало СТРАШНО, що за хвилину-другу сил вже не буде і ніхто мене не почує. Не знаю скільки виділилося адреналіну у моєму організмі, але так почав гребти до берегу з криком HEEEEEEEEEEEELP, що весь берег мене почув! Цілий день потім горло боліло. Рятувальник, пробіжавши 100 метрів по березі і ще 100 метрів по воді, доплив до мене якраз у момент, що я вирвався з хвилі і став на ноги, але сил просто навіть виходити не стало. Мене вивели на берег і казали що все добре, що добре закінчується. Більше я у воду у цей день не ходив. Перший раз мав відчуття природнього страху... це зовсім не те, що псевдострах у аквапарку чи на американських горках. Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар