Завершення літа.

Не мав у планах сьогодні писати блог. Сам не зауважив, як просто опинився у ситуації, коли є сила, натхнення та ВІЛЬНИЙ час. Тому маю змогу насолодитися простим тайпанням на клавіатурі не програмного коду, а просто думок :).
Уже четверте літо я провів у далекій Канаді, а мені подобається тут все більше та більше. Це літо майже увесь час я мав чудовий відпочинок завдячуючи, як це не дивно, глобальному потеплінню :). Вода у Ванкувері прогрівалася на стільки, що можна було купатися в океані та насолоджуватися прекрасною погодою у горах навкруги. Я це з успіхом і робив при кожній можливості: субота-неділя - океан та гори, будні - вечірні пробіжки по парку біля дому навколо озера + це все перемішувалося з веселими паті у колі друзів. Так все не буде - я завжди пам'ятаю цю фразу, і тому користуюся моментом, отримуючи задоволення від життя. Доречі, дякуючи Григорію, Олі, Генику та Оксані я мав змогу одні з вихідних провести у Келовні - такому собі канадському Криму: краєвиди та клімат один в один. Не маю біля себе фотографій, тому просто повірте ;). Так і літо пройшло.
Перечитав, що написав вище і якось все дуже красіва виходить. Таке враження, що я тільки і відпочиваю. Не переживайте за мене! Я також паралельно багато працюю. Основна проблема, і водночас і задача, як зберегти своє здоров'я у мої немолоді роки :), сидячи за комп'ютером цілий робочий день. Як згадаю свої 15 років і комп'ютер ІСКРА-1251, від якого не міг відірватися, набираючи програму на російському бейсику (типу EСЛИ К = 1 ТО Н = Р + 1 ИНАЧЕ Н = Р - 1 ВСЕ) а з очей лилися сльози :)... ні-ні! - не від радості, що програма запрацювала, а від того, що частота чудо монітору була мала. От і думаю, чому ніхто не відігнав мене тоді або, принаймні, серйозно не говорив про те, як треба берегти очі та спину, сидячи за комп'ютером. А ще краще - просто займатися спортом на свіжому повітрі. Хоча, ,напевно, і казали, і відганяли Але чи то я тоді це слухав? Як це може щось колись мене боліти??? Ось це колись і прийшло - про очі я поки-що мовчу, а от місяць тому спина вже боліла не по-дитячому і залишалося лише два варіанти: або марихуана або доктор та фізичні вправи... Я, як каже відома пісня "... той наркотик не ужию ніколи-ніколи", тому вибрав другий варіант.
Тут костоправ називається хіропрактор. Доречі, коли я приїхав у Ванкувер, то на кожному кроці я зауважив таблички "CHIROPRACTOR". Я чомусь не здогадався подивитися у словник за значенням невідомого словома. Не питайте мене яким методом я асоціював це з словом "хіромантія" і думаю, от лохотрони тут на кожному кроці: ну, звичайно, є люди які читають твою долю по руці, але так щоб на кожний мікрорайон було по кілька десятків читців так це вже занадто. Як виявилося, це зовсім інше і я вже на порозі закладу з табличкою "CHIROPRACTOR". Після кількох (тобто 5 сеансів по 15 хвилин за 220$ [60$(перший раз)+ 4 x 40$], з яких я заплатив 44$, решта - покриває страховка), я знову чую себе дуже добре. Тепер вам зрозуміло чому я бігаю по парках після роботи:)? Пора ще й згадати йогу і тоді питання спини відпаде... Так вже другий місяць поспіль стараюся робити зарядку очей кожну годину - теж стала нормою. Як мінімум, очі перестали замучуватися від поглядів на монітор :). Тому на цьому місці я закінчую тайпати і продовжую берегти здоров'я, відганяючи себе від комп'ютера. Будьте радісні веселі, та здорові і до наступних постів!
П.С. Сорі, не вистачило мене на більше спогадів про Австралію. Будемо жити сьогоденням а не минулим. Буду готуватися до наступної подорожі до Австралії, де все буду описувати не відходячи від подій :) по свіжих слідах.

Спогади про Австралію - 2.

Наша компанія не проводила весь час на пляжі. Отримавши ранковий морський заряд енергії, після обіду ми кудись їхали, як кажуть, вивчати місцеві визначні місця. Першим нашим стопом був Warner Bros. Movie парк з атракционами. День пролетів швидко та весело: забулося, що мені не 10 років, і я просто катався на атракціонах трішечки кричавши від штучного страху. Результат теж прогнозований - знову зірвав горло. У середньому чекати треба було 20-30 хвилин на 0.5-1 хвилину адреналіну. Хоча, коли почав падати дощ, людей поменшало і час очікування зменшився до 0-15 хвилин. Порівняти можу лише з Wonderland, який і далі залишається у мене на першому місці. Хоча у планах два конкуренти - і Діснейленд у Америці, і PNE у Ванкувері. Побачимо, що скажу про них. Багато фоторгафій я не робив, так як головне було катання. Доречі, я трохи вже зажраний, так як 4D Shrek мене вже не вразив. Наступного дня ми похали у аквапарк. Багато не напишеш, так як усі аквапарки подібні - лише кількість атракціонів різна і площі. Тут для мене, і надалі, аквапарк у Анталії на першому місці, потім - австралійський, на 3-му - канадійський.
Наступний об'єкт відвідин - це Ginger factory. Сподобалося не так на заводі, як при ньому - парк та музей ляльок просто супер. Щодо ляльок - згадалося Львівський ляльковий театр. завжди подобалося тути ходити. Так само і тут - і знову мені 10 :). Кілька фото.

Спогади про Австралію.

Я зауважив, що мені треба було всього місяць для того, щоб переключитися назад до ритму життя Ванкувера та роботи. Зрозуміло, що вже не пасує писати про Австралію у реальному часі. Тому залишаються лише спогади, які я постараюся описати та виставити кілька фото. Почну з моря. Залишивши Мельбурн, я з друзями (у кількості 7 людей) полетіли у місто-"побратим" Ванкувера - Брісбон (Brisbane). Побратим тому, що як Ванкувер у Канаді, так Брісбон у Австралії - це, так звані, столиці розповсюдження наркотиків у регіонах. Тому ніц мене тут не здивувало - таке саме миле та чисте місто з дуже подібною структурою. Хто ще не зрозумів, пишу прямо - наша ціль була зовсім інша :): відпочинок на одних з найкращих пляжах світу - Australian Sunshine Coast. Ми зупинилися у двохповерховому penthouse в готелі Sundancer, що має доступ до 16 км смуги пляжу приблизно за 250 метрів. Зняти такий пентхауз на 7 людей коштувало 200 доларів на день. А далі фото з коментарями.
П.С. Зверніть увагу на останню фотку - це фото зроблене 2 хвилини після того, як мене витягнули рятувальники з води. Завжди думав, що топляться або підвипивші, або круті плавці, які круті... Ніколи не думав, що це трапиться зі мною. Плескаючись на хвилях так метрів з 50 від берега, я стояв на ногах, підстрибуючи з хвильки на хвильку. Мої друзі були майже поруч. І тут все сталося миттєво. Так за 20-30 секунд одна хвиля мене потягнула у море. Я не розгубився і просто почав гребти до берега, але з кожним рухом я, навпаки, віддалявся. Так за хвилину мої друзі були вже за метрів 100 і тут мені стало СТРАШНО, що за хвилину-другу сил вже не буде і ніхто мене не почує. Не знаю скільки виділилося адреналіну у моєму організмі, але так почав гребти до берегу з криком HEEEEEEEEEEEELP, що весь берег мене почув! Цілий день потім горло боліло. Рятувальник, пробіжавши 100 метрів по березі і ще 100 метрів по воді, доплив до мене якраз у момент, що я вирвався з хвилі і став на ноги, але сил просто навіть виходити не стало. Мене вивели на берег і казали що все добре, що добре закінчується. Більше я у воду у цей день не ходив. Перший раз мав відчуття природнього страху... це зовсім не те, що псевдострах у аквапарку чи на американських горках. Далі буде...