Ukrainian Day in Vancouver.

У Greater Vancouver Аrea (тобто Ванкувер з містами-сателітами, таким, наприклад , як Burnaby, де я винаймаю житло) проживає біля 80 000 людей з українським коріням :). Не дивлячись на це, лише цього року вперше у місті Ванкувер було проведено День України на офіційному рівні. Ініціатором цього дійства виступила Суспільна Служба Українців Канади. Отримані кошти від Дня України будуть спрямовані на підтримку Паралімпійської збірної України на Зимових Паралімпійських іграх, що пройдуть у Ванкувері у березні 2010 року. Можливість участі української команди паралімпійців в Іграх стримується недостатнім фінансуванням з боку українського уряду. Українська діаспора співпрацює з Національним паралімпійським комітетом, щоб забезпечити місцеве розміщення, транспортування і спеціалізовану підтримку для паралімпійців. Я дав собі слово, що цей сайт буде без політики... тому не буду ставити дурні питання що таке держава, народ, тобто, платники податків, та влада, тобто, менеджери, які розпоряджаються зібраними податками, щоб забезпечити нормальне життя народові та гідно представляти його інтереси у світі. Все це - речі дискусійні. Тому вертаємося до Дня України. Я бачив як це все дійство готувалося і скільки сил та часу пішло на його підготовку. В особі Світлани Комінко (президент Ванкуверського відділення Соціальної Служби Українців Канади) дякую усім, хто приклався до організації такого чудового евенту! За 2 роки, що я у Ванкувері, я перший раз побачив стільки людей на українській забаві (450-500), якісний звук та танці, які треба було розганяти :)! Як памятаю з казок, кажуть, що і я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, в рот не потрапляло... У моєму варіанті трішки все інакше було: мед не їм принципово :), пиво заміняю винцем, а вусів не маю. Зате у рот потрапили сало, варенички зі сметанкою та українські сосиски. Нажаль, не мав можливості робити багато фото/відео, але краще хоч пару фото ніж нічого:) та короткий відеозвіт :):

п.с. Добираючись на День України громадським транспортом, я був здивований, як одна старша жіночка мене запитала у скайтрейні чи я часом не в українському національному одязі. На моє здивування вона відповіла просто - я сама з Англії дитиною сюди приїхала... а працювала в молодості з українцями - дуже веселий та доброзичливий народ. Приємно було чути такі слова.
п.с.п.с. Дякую кумам Юрі та Олі за чудову вишивану сорочку!