Знову пролетів тиждень...

В мене таке відчуття, що час зупинився... Не дивлячись на те, що я вже майже 4 місяці поза межами України, мені здається що лише місяць тому я покинув Львів...
З новими технологіями (інтернет, ай пі телефонія) я взагалі не відчуваю, що я не дома. Про це я згадую лише на вихідних, коли збираюся десь відпочити... Вибір місць відпочинку тут просто вражаючий. І зараз я бучу лише одну велику відмінність між Україною та Канадою:
на вихідні є незлічена кількість місць відпочинку, які доступні для середнього класу людей за помірну (щодо зарплати) ціну і з дуже високою якістю сервісу... Думаю до Євро-2012 на Україні це мало б трохи помінятися в кращу сторону. Як це зробити – хай думають наші політики, про яких до речі я вже починаю забувати.... і згадав, що новини я давненько не читав. Саме цікаве, і не тягне час тратити на це... Почну з трагічної новини для мене – поламав окуляри, про які писав минулого тижня :(. ЦЕ МЕНІ ТРОХИ ЗІПСУВАЛО НАСТРІЙ НА ВИХІДНІ :). Два дні вже чую дискомфорт. І згадав, в мене температура 37.5... Не минуло і 4 місяців, як почав пити таблетки ... Але все по порядку.
В п'ятницю ввечері Олег (з яким мене познайомив Діма Дещенко) мені запропонував поїхати в Тофіно – місцевий курорт на тихоокеанському узбережжі. Це містечко знаходиться на Вікторія Айланд, де я вже був так на початку місяця. Схема добирання проста – Ванкувер --> порт --> паром --> острів, по якому треба проїхати так км 200. Ми виїхали в 7 ранку. В 8 були в порті, де вже була черга на паром на 10 год. Подорож поромом – 1 год 40 хвилин. А потім ми відвідали по дорозі національний парк з деревами, які я бачив лише в кіно... потім була долина каменів і сам пляж. Не зупиняюся на описі, так як краще раз побачити.... Фотографії при нагоді заберу в Олега і виставлю. До речі, збираюся фотоапарат цього тижня купити. Тоді буду робити багато фоток :). чи можливо камеру? Ще не визначився. Та от пляж... побачив пляж, і все з голови вилетіло – перший раз за 2 ,по моєму, роки без свідомо тикнув окуляри в сумку і побіжав плавати... Мене не насторожило, що всі нормальні люди плавають в плавальних комбінезонах... (результат 37.5 сьогодні :)) і я поплив... тобто 15 хвилин входив у воду. Думаю так градусів 17-20. А коли море стало по коліна, я ще так до години насолоджувався хвилями і безкоштовним спа :). Просто супер... Я згадав , як я ми з серву компанією на Задорожне їздили після роботи поплавати в троха теплішу водичку... Правда перед тим ми по чуть чуть коньячку , а після купання так конкретно по чуть чуть... :) Ах, як мені цього не вистарчає... Після плавання, ми ще так годину досліджували місцеву красу. На цей момент я вже поламав окуляри, але красота навкруги пом'якшила мої страждання :). Потім ми верталися. Це просто було море адреналіну. Так як останній паром пливе в 22.45, то ми розраховували що у 20.00 ми ще попадаємо на паром... Не тут то було. Ми приїхали запізно – все закрито на прийом . Нам сказали, що є ще місця у інщому порті – 20-30 км. Було пізно, і ми трішечки заблукали. Але добралися так до години... Їдемо і я думаю, як людям яким перед самим носом закривають двері і кажуть місць немає, то напевно жахливо. Ми заїхали в порт і там горить зелене світло!!!! Супер!!! Встигли!!! За нами лише 2 машини запустили і закрили ворота... Можете собі уявити наш стан.. Я зразу відрубався поспати, Олег також... аж десь за годину нас збулили. Добрий дядя сказав, що за 15 хв почнеться паркування на паромі, але нажаль ви і 2 машини за вами не попадають, так як перевищено ліміт безпеки по людях... От і отримав я стан, коли перед носом тобі кажуть ні... прочитав всі молитви, і Господь поміг мені уникути ще одного стресу (крім морального + 120+ дойлярів за ночліжку десь на острові). Почали їхати машини і ОДНА НЕ ЗАВОДИТЬСЯ. Вав, я не пам'ятаю коли я тішився з того, що комусь погано... Це був саме той випадок. Але за рано я тішився. Перед нами все одно закрили шлагбаум.. Мені вам не передати, як Олег і люди, що були за нами,говорили з службовцями, які чомусь все одно нас не хотіли пускати. А в машині, яка поламалася було 4 людини. В результаті торгів і переговориів нас пропустили... а дві інші машини залишилися..
Давно так не тішився і не переймався такими дрібницями... Але фану було море за цю поїздку.... А зараз лікуюся.... Дурна голова, болять ноги. У моєму випадку – болить все. Але, як каже наш перший президент Леонід Кравчук -маємо те що маємо. Головне, що настрій в мене хороший. Хоча, як згадаю про окуляри....